СІНОКІС НА ОСТРОВІ: Ще пам'ятає острів покоси мого дідуся - Георгія Івановича Корбут.

ЧАСТИНА ПЕРША

Практично все своє дитинство я провів в селищі Мар'ївка (Очеретькове) у бабусі Марії Василівни та дідуся Георгія Івановича. Це село розташоване всього за кілька кілометрів від острова Городище (Томаківка).

Георгій Іванович Корбут.
Острів Городище (Томаківка).

Як у більшості односельців у нас було домашнє господарство, ми тримали: курей, нутрій, свиней, а також кілька корів. Теля, що народилося у березні, ми назвали Марта, а Берізка отримала своє прізвисько завдяки чорно-білому забарвленню, яке нагадувало кору берези. Ще раніше були корова Зорька та бичок Мішка.

Для корів завжди потрібно було заготовляти сіно завчасно. Упродовж тривалого часу у нас була ділянка на відомому острові, на якому, за думкою деяких істориків, розташовувалась Томаківська Січ. Там, влітку, дідусь косив сіно.

Квартальна селища Острів — Антоніна виділяла ділянки для сінокосу. Пам’ятаю, що з роками у нас було кілька таких ділянок на тому острові, і згодом я зміг пригадати, де саме вони розташовувались.

Окрім острова Городище (Томаківка), пізніше ми мали сінокосові ділянки неподалік: наприклад, в урочищі Ракшине, біля Братської могили загиблим воїнам. Ще один сінокіс був на узліссі плавневих дерев, ближче до центру Марганця, внизу вулиці Сагайдачного.

Ми часто бували там з дідусем Георгієм Івановичем і бабусею Марією Василівною. Але найбільше й найясніше мені запам’ятався сінокіс саме на острові — його образ живе у моїх спогадах особливо яскраво.

НАСТУПНА СТОРІНКА

Для замовлення

натисніть кнопку