ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Наша ділянка для заготівлі сіна розташовувалась на острові Городище (Томаківка). На той час, коли я вперше побував там, мені було приблизно десять років. Доречі, острів Городище (Томаківка) ми та інші місцеві мешканці називали просто Острів без жодних приставок Городище або Томаківка. Добре пам’ятаю той ранок: ми з дідусем Георгієм Івановичем, збиралися ще до світанку.
 |
Коси на плетні. Музей під відкритим небом у с. Мар'ївка.
|
Надворі тільки-но починало світати. Наш будинок із червоної цегли, накритий черепицею в тон, оточували старі дерева: висока груша, абрикоса та кущ бузку, що ріс біля високого дерев’яного паркану. Поряд стояла ручна дерев’яна коса, дідусь неспішно прикріпив її до рами свого велосипеда «Україна».
Попри те, що я не дуже виспався, мені дуже хотілося поїхати разом із дідусем на сінокіс — провести з ним час за спільною працею й нарешті побачити загадковий для мене острів, про який я так багато чув.
Часто на нашому подвір’ї я бачив, як дідусь сідав на низький дерев’яний стілець під старим абрикосом, брав тоненький молоточок із вигнутою бойкою, ставив на дерев’яну підставку — бабку, якою кріпиться лезо коси до колоди, — і починав клепати лезо на низесенькому пеньку. Він витягував метал, щоб зробити край тоншим і гострішим. Потім доводив його точильним бруском до блиску.
Коли дідусь бував на острові, іноді знаходив пір’я фазанів, куріпок та інших птахів. Деякі з них привозив мені та цікаво розповідав про птахів, яким вони належали. Для десятирічного хлопчика це було надзвичайно захопливо - розглядати різнокольорове пір’я та слухати змістовні дідусеві історії.
 |
Перо куріпки, яке було знайдено моїм дідусем на острові. |
У свої шкільні роки він писав справжнісіньким пером, за його словами, це було набагато складніше, ніж писати сучасною ручкою. Дивлячись на моє письмо, дідусь жартома казав: «Ти пишеш, як курка лапою». З роками мій почерк став трохи кращим, але до дідусевого мені ще далеко.
Одне пір'ячко, яке дідусь колись привіз з острова, я й досі дбайливо зберігаю. Коли дивлюся на нього, здається ніби Георгій Іванович передав його мені щойно вчора, хоча минуло вже понад двадцять років. Але що таке роки для людської пам’яті? Лише числа...
Дідусь розповідав, що, за словами місцевих мешканців, колись на острові розташовувалася Запорозька Січ. Проте з часом, після створення Каховського водосховища, значна частина острова була затоплена. Також розповідав, що на острові знаходився великий та відомий плодовий сад.
Дідусь із захопленням розповідав про природу цих місць і згадував село Городище, що розташоване неподалік від острова. Казав, що воно старовинне й значно більше за село Мар’ївка.
 |
Слова із відомої пісні "Розпрягайте, хлопці, коней".
|
Дідусеві завжди була цікава історія острова, хоча він і знав її досить поверхнево — адже мав справи, які для нього були важливішими. Багато років поспіль він працював начальником зміни у Грушівському кар’єрі, а на вихідних займався господарством у Мар’ївці: роботи на подвір’ї та в городі завжди вистачало.
Георгію Івановичу подобалася музика, особливо козацька тематика та народні пісні. В Мар'ївці у нас був блокнот із текстами пісень серед яких: "Розпрягайте, хлопці, коней", "Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси", "Час рікою пливе", "Старовинна козацька пісня".
Пам’ятаю, що дідусеві подобалася пісня Олександра Яковича Розенбаума «Есаул» та фільм «Кубанские казаки» (1949 року). Також із захопленням дивився він кіно про старовинні племена індіанців, один з них, фільм «Чингачгук» (1967 рік).
Якщо замислитися, то між козаками та індіанцями насправді є схожість. Наприклад, козацький чуб, символізуює гордість, відвагу, свободу та військовий статус, як і пір'я на головах індіанців (вінець), право їх носити надавалося лише досвідченим воїнам після проходження випробувань, як знак їхніх заслуг та доблесті. Хоча у кожного народу є певні традиції та різний спосіб життя, але й ті, й інші - вільнолюбні, віддані своїй землі та завжди готові її захищати. Наші козаки бігали з чубами, а індіанці з пір'ями.
В дорогу на острів ми взяли простий сніданок - кілька варених картоплин, хліб, сало, яке дідусь засолив заздалегідь, і пляшку води. На всяк випадок прихопили насос і набір ключів для ремонту велосипеда - вони завжди зберігалися в невеликому шкіряному бардачку, прикріпленому під сідлом.
Зібравшись в дорогу дідусь сказав:
- Ну що, по коням!
 |
Для замовлення натисніть кнопку |
Коментарі
Дописати коментар