ЧАСТИНА ВОСЬМА
Минули хвилини, а за ними й години. Дідусь завершував запланований обсяг роботи на день. Він зупинився, обпер косу об плече, витер піт із чола. Було видно, що він втомлений, але в його очах світилася тиха радість - задоволення від результату.
— Хочеш спробувати покосити? — запитав він.
Мені, звісно ж, було цікаво. Але перші спроби виявилися непростими: коса була важкою, а трава чіпкою. Зрештою ми дістали ряднину, постелили на траву й влаштували смачний сніданок. Дідусь пригостив мене солоним салом, хлібом і запашною вареною картоплею, а потім - черешнею з дерева, що росло неподалік.
 |
| Черешня з острова. |
Скуштувавши черешню, що росла на острові, а згодом — і яблука, мені здалося, що саме в цьому і є смак острова. Коли куштуєш плоди, вирощені на цій землі, по-іншому сприймаєш і саму місцевість — вона ніби стає ближчою, живішою, наповненою змістом.
Після сніданку дідусь пояснив, що скошене сіно має кілька годин підсохнути на сонці. Потім - обов’язково приїхати й перевернути його вилами, щоб воно добре висохло з обох боків.
— Якщо піде дощ, — сказав він, — треба буде все прикрити. Інакше може загнити.
 |
Для замовлення натисніть кнопку |
Коментарі
Дописати коментар