ЧАСТИНА ДЕВ'ЯТА
Повертаючись з сінокосу до рідного селища Мар'ївка згадується один козацький вираз - "козаки однією дорогою не ходять", який ми використали на практиці, бо їхали зовсім іншим шляхом. Повертались ми через дамбу №5 Каховського водосховища. Дорогою було чутно, як хвилі водосховища, що більшість називали морем, б'ються об бетонні плити та гранітне каміння, у небі кричали чайки та полювали на рибу, вода переливалась на сонці. На березі у деяких місцях у районі, як його прийнято називати, "Лодочної" розташувалися рибалки, які уважно слідкували за своїми поплавками, щоб встигнути вчасно підсікти рибу. На той момент коли я дивився на цю дамбу, мені здавалось, що все це каміння знаходилось тут завжди, хоча й розумів, що раніше тут було не Каховське водосховище, а Великий Луг Запорозький. У моїй дитячій уяві 1956 рік, коли було створено водосховище, був дуже давно. Згодом розумієш, що це в історичному відношенні відносно недавно.
 |
| Дамба, якою ми поверталися додому. Цей вид відкривається з вершину острова Городище (Томаківка). |
З дамби ми з'їхали дорогою вниз та проїхали декілька містків, що перетинають річки Ревун та Річище. Над цією дорогою по обидва боки довгий час росли старі верби, їх гілля сходилось десь посередині траси, утворюючи собою якраз на повороті невеличкий зелений тунель.
 |
Для замовлення натисніть кнопку |
Коментарі
Дописати коментар