ЧАСТИНА ДЕСЯТА
Неподалік знаходилось вже відоме для мене тирло, куди я часто з бабусею та дідусем приїздили доїти корів. Це місце знаходилось під великими старими вербами, які в обхваті сягали більше трьох, чотирьох метрів. Це було чудове місце. Здавалось, що ці велетні-верби завжди росли тут та будуть дедалі вічно стояти й шуміти своїм темно-зеленим листям.
Ми взагалі часто подорожували на велосипедах з бабусею та дідусем, коли був вільний час, а його завжди не вистачало. Тому кожна поїздка була святом! Ми відвідували місцеві плавні та сусідні околиці с. Червоногригорівки (Красногригорівка) та с. Грушівки (Гологрушівка). Дідусь спеціально для мене на рамі свого велосипеда приварив сидіння. Таким чином я сидів спереду і бачив всю дорогу, яка відкривалась перед нами. Одного разу, їдучи на тирло, дідусь заїхав до річки Ревун, яка знаходилась поруч. Стрімко на ходу під'їхав до самого обриву кручі і зробив вигляд, що стрибає у воду разом зі мною на велосипеді. Стало неочікувано страшно! Але цікаво, то був гумор мого дідуся.
 |
| Липи й тополі вздовж дороги. |
Повертаючись з острову, вже за тирлом, вздовж дороги ми побачили старі липи, який на той момент цвіли. Дідусь зупинився біля однієї з них, вибрав невеличку гілочку та відрізав її ножем. Я не зразу зрозумів для чого. Вже дома через декілька днів із цієї гілочки дідусь вирізав для мене свисток. Свисток був, як зараз прийнято казати, екологічним та ще й гучним, в хаті зазвичай свистіти не можна, то й користуватись ним довелося надворі. Також Георгій Іванович для мене із деревини́ створював рогатки та луки, з яких ми потім влучно стріляли по мішеням (ні одна з птахів при цьому не постраждала).
 |
Для замовлення натисніть кнопку |
Коментарі
Дописати коментар