ЧАСТИНА ОДИНАДЦЯТА
Коли сіно добре підсихало, ставало духмяним, хрумким на дотик і набувало золотистого кольору - це означало, що настав час збирати його в копни. Так було зручніше: можна було приїхати з причепом і швидко завантажити все, поки не змінилася погода.
— Везуть, везуть сіно! — саме так я, ще малим, радісно біг до бабусі, коли бачив у далині, на початку нашої вулиці, трактор із причепом, повним сіна, або, ще цікавіше, - віз, запряжений конем. Забирати сіно дідусь зазвичай їздив із трактористом, якого замовляли через лісництво, або з чоловіком із нашого села Мар’ївка, у якого був кінь.
 |
| "Заливний луг" на острові 2012р. Художник Юрій Качкін. |
Коли сіно привозили до нашого двору, це була ціла подія. Усі мої друзі, сусідські діти, збігалися подивитися, як його вивантажують. Особливу цікавість викликала мить, коли трактор піднімав кузов, і сіно з шумом висипалося під паркан. Але ще колоритніше й живописніше було тоді, коли сіно привозили на возі, запряженому конем.
Після розвантаження ми, діти, забиралися на паркан і стрибали прямо в купу сіна. Було нестримно весело — у хмарах пилу, сміху, запаху сухої трави. Ми поринали з головою в м’яке, свіже сіно, наче в літній океан. Щоправда, потім сухі соломинки, які повсюди забивалися під одяг, весь день поколювали все тіло немов би маленькими голками.
 |
Для замовлення натисніть кнопку |
Коментарі
Дописати коментар