СІНОКІС НА ОСТРОВІ: Сіновал

ЧАСТИНА ДВАНАДЦЯТА

Після того як ми, тодішні діти, настрибалися досхочу в сіні, під вечір дідусь починав готуватися до перенесення сіна до сіновалу. Це була справжня господарська робота - і важка, і водночас звична для сільського життя. Виносили на подвір'я касетний магнитофон та включали музику і починали переносити сіно. Із колонок лунали пісні відомих виконавців і напевно працювати завдяки музиці було легше. Дідусь казав, що музика - це життя!

Сіно переносили як могли: у старих килимах, корзинах, або просто на вилах. Пам’ятаю, як дідусь наколював на гострі вила величезний, пухкий шар сіна і зосереджено, з певною гідністю, ніс його через усе подвір’я - аж до сіновалу.

У Мар'ївці взимку біля возу з сіном.

Скоріш за все й нам привозили саме на цьому возі сіно. Бо поруч знаходиться подвір'я чоловіка, що держав коня, який привозив людям сіно.

Сіновал у нас був великий, високий, з міцними дерев’яними стінами. Там могло розміститися доволі багато сіна. Бувало, що за літо привозили декілька причепів - і кожен раз сіно дбайливо складали всередині. На сіновалі завжди витав особливий запах - теплий, духмяний, трохи прілий, але чарівний. Саме на тому сіні я часто лежав, дивився крізь щілини в даху на сонце чи небо, і мріяв - про щось велике, далеке, ще не до кінця зрозуміле.

На острові Городище (Томаківка), де був наш сінокіс, я бував не так часто, як хотілося б. Зазвичай дідусь вставав удосвіта, коли всі ще спали, і їхав сам. Косити - справа нелегка, важча, ніж здається з боку. І, можливо, хтось скаже, що не варто її романтизувати, мовляв, труд - то не поезія. Але для мене робота дідуся Георгія Івановича була саме такою: поетичною в своїй тиші, гідності й природності.

Бо навіть після важкого дня в спеку, з вилами в руках і по́том на лобі, він знаходив сили дивитися на небо, помічати птахів, розповідати мені про дерева, степи, про історію нашої землі. У ньому поєднувалися праця й споглядання, сила і турбота. І саме в такі моменти я навчався бачити в простому - велике.

ПОПЕРЕДНЯ СТОРІНКА
НАСТУПНА СТОРІНКА

Для замовлення

натисніть кнопку

Коментарі

Книга "Історико-природний нарис острова Городище (Томаківка)" вже доступна для замовлення.

🌿 Відкрийте таємниці острова Городище (Томаківка). Нова книга «Історико-природний нарис острова Городище (Томаківка)» (2025) - це подорож у світ легенд, археологічних знахідок і дивовижної природи. Тут оживає історія стародавніх хрестів і підземель. В книзі ви знайдете хронологію історичних подій та туристичні маршрути. ЗАМОВИТИ КНИГУ 📖 Чому варто мати цю книгу? Вона поєднує історію, краєзнавство й мандрівки. Має сотні унікальних фото та карт. Підійде і для дослідників, і для тих, хто просто любить подорожувати. 🎁 Подаруйте собі чи друзям справжній путівник у минуле та сучасність нашого краю. Замовляйте вже сьогодні й відкрийте для себе острів Городище (Томаківка) так, як ви ще ніколи його не бачили! Для замовлення натисніть кнопку

Книга «ІСТОРИКО-ПРИРОДНИЙ НАРИС ОСТРОВА ГОРОДИЩЕ (ТОМАКІВКА)»

ДОВІДКА ПРО КНИГУ Книга «ІСТОРИКО-ПРИРОДНИЙ НАРИС ОСТРОВА ГОРОДИЩЕ (ТОМАКІВКА)» Мар’яна Корбута — це унікальне історико-краєзнавче дослідження, присвячене острову Городище (Томаківка) та його околицям. Разом з туристами, рухаючись в бік хреста Автор поєднав у своїй роботі багаторічні власні експедиції, архівні матеріали та народні перекази. На сторінках книги читач знайде: історію від скіфських часів і еллінських колоній до епохи Запорозького козацтва; пошуки слідів Томаківської Січі та хронологію згадок острова у працях мандрівників і істориків; археологічні пам’ятки, кам’яні хрести, кургани й легенди місцевих мешканців; детальний опис природи, річок, лиманів і стародавніх дерев; історії навколишніх сіл і сучасний розвиток туризму в регіоні. Це видання вирізняється поєднанням науково-популярного стилю з особистими спогадами автора, що створює живу атмосферу й робить книгу доступною як для дослідників, так і для широкого кола читачів. «Острів...

СІНОКІС НА ОСТРОВІ: Ще пам'ятає острів покоси мого дідуся - Георгія Івановича Корбут.

ЧАСТИНА ПЕРША Практично все своє дитинство я провів в селищі Мар'ївка (Очеретькове) у бабусі Марії Василівни та дідуся Георгія Івановича. Це село розташоване всього за кілька кілометрів від острова Городище (Томаківка). Георгій Іванович Корбут. Острів Городище (Томаківка). Як у більшості односельців у нас було домашнє господарство, ми тримали: курей, нутрій, свиней, а також кілька корів. Теля, що народилося у березні, ми назвали Марта, а Берізка отримала своє прізвисько завдяки чорно-білому забарвленню, яке нагадувало кору берези. Ще раніше були корова Зорька та бичок Мішка. Для корів завжди потрібно було заготовляти сіно завчасно. Упродовж тривалого часу у нас була ділянка на відомому острові, на якому, за думкою деяких істориків, розташовувалась Томаківська Січ. Там, влітку, дідусь косив сіно. Квартальна селища Острів — Антоніна виділяла ділянки для сінокосу. Пам’ятаю, що з роками у нас було кілька таких ділянок на тому острові, і згодом я зміг пригадати, де саме вони розташовув...

КНИГА "ІСТОРИКО-ПРИРОДНИЙ НАРИС ОСТРОВУ ГОРОДИЩЕ (ТОМАКІВКА)"

Пошук