КНИГА "ІСТОРИКО-ПРИРОДНИЙ НАРИС ОСТРОВУ ГОРОДИЩЕ (ТОМАКІВКА)"

ЧАСТИНА ПЕРША Практично все своє дитинство я провів в селищі Мар'ївка (Очеретькове) у бабусі Марії Василівни та дідуся Георгія Івановича. Це село розташоване всього за кілька кілометрів від острова Городище (Томаківка). Георгій Іванович Корбут. Острів Городище (Томаківка). Як у більшості односельців у нас було домашнє господарство, ми тримали: курей, нутрій, свиней, а також кілька корів. Теля, що народилося у березні, ми назвали Марта, а Берізка отримала своє прізвисько завдяки чорно-білому забарвленню, яке нагадувало кору берези. Ще раніше були корова Зорька та бичок Мішка. Для корів завжди потрібно було заготовляти сіно завчасно. Упродовж тривалого часу у нас була ділянка на відомому острові, на якому, за думкою деяких істориків, розташовувалась Томаківська Січ. Там, влітку, дідусь косив сіно. Квартальна селища Острів — Антоніна виділяла ділянки для сінокосу. Пам’ятаю, що з роками у нас було кілька таких ділянок на тому острові, і згодом я зміг пригадати, де саме вони розташовув...

ЧАСТИНА ДРУГА Весною, влітку та восени корів виганяли на пасовище. У найкращі часи в Мар'ївській череді налічувалося до шестидесяти голів. Території для випасу було більш ніж достатньо - корів пасли в плавнях поблизу річок Річище та Ревун. Плавні розташовувалися зовсім поруч із селищем. Череду часто виганяли у балку Отченашівка - вельми гарне місце для випасу. Бували роки, коли для догляду за чередою наймали кількох пастухів. Однак частіше господарі, які тримали корів, самостійно їх пасли, змінюючи одне одного по черзі або залучали допомогти членів родини та друзів. Мар'ївська череда у плавнях.  Світлина з особистого архіву Наталії Константинової. У зимовий період корови стояли в сараях і харчувалися сіном, яке потрібно було завжди встигнути заготовити завчасно. У Мар’ївці корів було чимало, тому майже кожна родина мала свою ділянку для сінокосу. В одних господарів ділянки розташовувалися просто на заливному лузі неподалік від дому, в інших - десь подалі, серед колишніх плавен...

ЧАСТИНА ТРЕТЯ Наша ділянка для заготівлі сіна розташовувалась на острові Городище (Томаківка). На той час, коли я вперше побував там, мені було приблизно десять років. Доречі, острів Городище (Томаківка) ми та інші місцеві мешканці називали просто Острів без жодних приставок Городище або Томаківка. Добре пам’ятаю той ранок: ми з дідусем Георгієм Івановичем, збиралися ще до світанку. Коси на плетні. Музей під відкритим небом у с. Мар'ївка. Надворі тільки-но починало світати. Наш будинок із червоної цегли, накритий черепицею в тон, оточували старі дерева: висока груша, абрикоса та кущ бузку, що ріс біля високого дерев’яного паркану. Поряд стояла ручна дерев’яна коса, дідусь неспішно прикріпив її до рами свого велосипеда «Україна». Попри те, що я не дуже виспався, мені дуже хотілося поїхати разом із дідусем на сінокіс — провести з ним час за спільною працею й нарешті побачити загадковий для мене острів, про який я так багато чув. Часто на нашому подвір’ї я бачив, як дідусь сідав на ни...

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА Наш маршрут пролягав через Марганецький лісгосп, де починалися плавні. Коли ми в’їхали  до цієї місцевості, мені стало досить прохолодно - не звик я ще тоді до вологого повітря ранкових плавнів. Хоча ці землі вже давно не заливаються так широко, як колись - адже притоки з місцевих річок майже зникли - вони все одно залишаються низинними й вологими. Тут і досі росте багато розлогих, високих дерев, а навколо видніються старі, зарослі русла річок. Однією з найбільших частин цих плавнів є урочище Ракшине. Річка Ревун навесні. Від острова Городище (Томаківка) плавні відокремлює річка Ревун. Але через неї вже давно збудовано кілька містків. Один із них - металевий - добре нам знайомий. Саме через нього ми з дідусем того ранку й переїхали на острів. ПОПЕРЕДНЯ СТОРІНКА НАСТУПНА СТОРІНКА Для замовлення натисніть кнопку

ЧАСТИНА П'ЯТА Від металевого містка на острові проходила вузька, звивиста стежка, на якій виднілися сліди чобіт і протектори велосипедних шин. У ті часи в цьому районі росло набагато більше дерев. Уздовж берегів річки Ревун переважали в’язи, неподалік височів невеликий, рукотворний сосновий гай, а подекуди траплялися й поодинокі маслинки. Трохи далі, у бік Каховського водосховища, стояла щільна стіна з пірамідальних тополь. Проте того разу ми до них не доїхали - звернули ліворуч на стежку повз кількох невеликих будиночків. Там починалася єдина вулиця селища Острів. Її стежкою ми поволі піднімалися вгору - до вершини острова. Через багато років — знов на острові. З кожним кроком перед нами відкривався дедалі ширший краєвид. Плавні, з яких ми щойно виїхали, залишалися позаду і були вже значно нижчими від рівня, на який ми піднялися. І ось, коли ми з дідусем, Георгієм Івановичем, дісталися самої вершини острова Городище (Томаківка), нам відкрилася панорама, яку я запам’ятав на все жит...

ЧАСТИНА ШОСТА Ми стояли біля одного з курганів, де нині встановлений металевий хрест. Звідси відкривався вид на Каховське водосховище - саме там, до 1956 року, простягався Великий Луг Запорозький і місто Енергодар. В іншому напрямку було видно центр міста Марганець, райони: Городище, Максимівка та Підгора. У низині лежали плавні - урочище Ракшине. Літо на острові. Ми довго розглядали навколишню природу та знайомі місця. Дідусь показав мені, де знаходиться магазин «Універмаг» і поштове відділення, в якому колись працювала бабуся - Марія Василівна. Потім він загадково усміхнувся і запропонував мені знайти серед міського краєвиду мою школу. Також він зауважив, що найвища точка в нашому місті - це район вежі. Тоді, двадцять п’ять років тому, вершина острова мала зовсім інший вигляд. Тут, як і на більшості території Городища, росло багато дерев - залишки старого плодового саду. Окрім яблунь і груш, тут були горіхи, в’язи, дуби та високі тополі. Корови на острові поблизу тирла. Поряд із кур...